Згадали жертв голодомору...

25.11.2019

 «Я і на смітнику паслася, де яка капустинка недогнила, де кості, шо викинули, пережарювали і жували»…

«Люди пухли від голоду, не було що їсти. Їли сухий жом, гнилі бараболі, лободу. Варила нам мама волок з лободи, так і виживали. Люди помирали навіть на вулицях. Не було кому їх хоронити, рідні або повмирали, або були знесилені»…

«Нє-нє, і про голод не можна було говоріти. Не було голоду! А він був страшний. Мерло багацько, а асобієнно діти. Бо все позабирали, а їсти не було чого. Оце в марті люди і посипались. А вєсною траву їли, листя об’їдали»…

Зі спогадів очевидців

23 листопада вся Україна огортається чорною вуаллю суму та згадує страшні події, спрямовані на бездушне винищення населення у 1932-33 роках. Біля Свято-Духівського храму зібралися мешканці міста Гола Пристань, щоб увіковічнити пам’ять тих, хто прийняв мученицьку смерть у страшні часи голодомору. Ця величезна трагедія торкнулась майже кожної української сім’ї. Голодомор став національною катастрофою. За один рік загинула п`ята частина населення України. Штучний голод за різними оцінками забрав від семи до десяти мільйонів життів українців.

Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Голод охопив усю Україну. Вимирали цілі села…

Голод 1932-33 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути — ні матеріальних, ні тим більше людських. Терором було розмито український етнос, знищено культурний генофонд української нації.

Застрашені українці, яким пощастило пережити голод, мовчали про нього, щоб вберегти себе і свої сім’ї. Та забути жахи голодомору люди не могли. Спогади сотень очевидців оприлюднені тільки зараз, коли Україна здобула незалежність.

До слова запросили Голопристанського міського голову Олександра Бабича та заступника голови районної державної адміністрації Олену Антюшину, які нагадали присутнім, що не варто забувати цієї національної трагедії. Звернувся до громади і Благочинний Голопристанського округу Протоієрей Володимир.

Хвилиною мовчання присутні пом’янули всіх тих, хто поліг від страшного голоду 1932-1933 років, а потім поклали квіти та поставили поминальні свічки до пам’ятного знаку жертвам голодоморів України.

Вихованці театрального відділу ГДШМ Діана Смірнова та Діана Гарбаренко зачитали вірші «Чому так плаче тихо дзвін» та «Про голодомор».

Щоб пом’янути всіх померлих, які невинно загинули в ті страшні голодні роки, присутнім рознесли Коливо.

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією.

         

 





Весь контент доступний за ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International license, якщо не зазначено інше.