Урочистості з нагоди 316-ї річниці заснування міста Гола Пристань

316 років нашій Голій Пристані. День, що став молитвою і обіцянкою повернення.

27 вересня, у самому серці Києва — на Михайлівській площі, біля Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова — ми зібралися, щоб відзначити 316-ту річницю рідної Голої Пристані. Це була не просто дата в календарі. Це був день, коли серця, розкидані війною по всій Україні, знову з’єдналися в одну велику громаду.

Святкування почалося з фотовиставки «Гола Пристань: до і після». Світлини промовляли без слів: вони показували біль війни й красу нашого мирного міста, те, яким воно було й яким обов’язково знову буде. Поруч діяла ярмарка картин, світлин і сувенірів — кожному хотілося взяти з собою маленьку частинку рідного дому. Усі зібрані кошти були передані на підтримку Збройних Сил України.

Особливим і глибоко символічним моментом стало вшанування нашого мера Олександра Бабича, який і досі перебуває в полоні. Його незламність, вірність громаді та Україні — це приклад мужності, який надихає не здаватися. Ми віримо, що він обов’язково повернеться.

До громади долучився й колишній мер Херсона Володимир Миколаєнко. Як і наш голова, він теж потрапив у полон у 2022 році. І лише місяць тому здобув свободу. Його присутність стала живим доказом того, що навіть після найтемніших випробувань приходить світанок. Це дало нам силу ще більше вірити в повернення Олександра Бабича та всіх українців, які досі у неволі.

Зі словами підтримки й віри у швидке визволення Голої Пристані та всієї Херсонщини звернулися гості заходу:

• Світлана Фоміна, начальник військової адміністрації Каланчацької територіальної громади;
• Олександр Слобожан, виконавчий директор Асоціації міст України;
• Наталія Гомон, радниця Олексія Рябикіна, заступника Міністра розвитку громад та територій України.

Особливо зворушливою була присутність дітей Голої Пристані, які нещодавно виїхали з окупованої території. Вони ще боялися говорити публічно — наслідки окупації залишають слід у дитячих серцях. Та сама їхня присутність була промовистою: адже саме заради майбутнього цих дітей ми боремося і молимося сьогодні.

Душевно й щиро вела захід Світлана Лінник, голова військової адміністрації Голопристанської громади. Вона зачитала теплі привітання від міст-побратимів та звернення від голови Херсонської обласної військової адміністрації Олександра Прокудіна, яке стало ще одним нагадуванням про єдність усієї Херсонщини у боротьбі та спільну віру в перемогу.

Під час заходу серед вірян був присутній і отець Володимир, колишній настоятель храму в Голій Пристані. Його щирі слова стали розрадою й надією: «Ми всі разом віримо, що молитва поверне нас додому. І настане день, коли ми зустрінемось у стінах нашого храму вже на вільній Голій Пристані — з друзями, з рідними, з усією громадою».

Своєю чергою нинішній настоятель храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова наголосив: «Сьогодні ми не святкуємо, ми лише відзначаємо цю дату. Святкувати ми будемо тоді, коли на нашу землю прийде Перемога, коли рідне місто буде вільне».

У храмі ми молилися за Україну. За наших воїнів, які боронять рідну землю. За Героїв, які віддали життя. За мешканців Голої Пристані, які залишаються в окупації. За мир і за наше повернення додому.

Цей день нагадав кожному: Гола Пристань живе в нас. У наших серцях, у наших молитвах, у нашій щоденній боротьбі. Ми — громада, ми — сила. Ми сильні, бо разом. Ми вільні у своїй вірі. Ми обов’язково повернемося.

 Сильні. Вільні. Разом.