Лист-надія з лівого берега

Дорогі наші з Голої Пристані, з Кринок, Олешок, Раденська, з кожного кутка рідної землі…

Ми живемо з вами однією думкою — повернутись додому. Додому, де шумлять верби над Дніпром, де пахне свіжим хлібом із хати, де кожна стежка знає наші сліди з дитинства. Сьогодні ми далеко. Хтось у Львові, хтось за кордоном. Але серце — там. На лівобережжі.

Ми точно знаємо: деокупація настане. Збройні Сили України крок за кроком ідуть уперед. Настане день, коли в Голій Пристані знову замайорить синьо-жовтий прапор. І тоді все почнеться спочатку:

Військові відкриють дорогу додому.

Через Дніпро буде наведено понтонну переправу — нехай тимчасову, але надійну.

Люди зможуть знову торкнутися рідної землі, обійняти стару грушу біля хати.

Прийдуть інженери, будівельники, волонтери — ми всі разом відбудуємо кожну вулицю.

Школи наповняться дитячим сміхом, а церкви — молитвою за мир.

Це буде не відразу. Але крок за кроком ми повернемо наше життя. Бо любов до рідного дому — сильніша за будь-яку війну.

Мрійте. Говоріть про дім. Малюйте його дітям. І тримаймо одне одного — думками, вірою, щирим словом. Ми поруч, навіть якщо зараз далеко.

Гола Пристань чекає нас. І ми обов’язково повернемось.

З вірою в Перемогу і з любов’ю до рідної землі.